Батьківська сторінка

Поради батькам

1. Дітей вчить те, що їх оточує.

2. Якщо дитину часто критикують – вона вчиться засуджувати.

3. Якщо дитину часто хвалять – вона вчиться оцінювати.

4. Якщо дитині демонструють ворожість – вона вчиться битися.

5. Якщо з дитиною чесні – вона вчиться справедливості.

6. Якщо дитину часто висміюють – вона вчиться бути боязкою.

7. Якщо дитина живе з почуттям безпеки – вона вчиться вірити.

8. Якщо дитину часто ганьблять – вона вчиться відчувати себе винуватою.

9. Якщо дитину часто схвалюють – вона вчиться добре до себе ставитися.

10. Якщо до дитини часто бувають поблажливі – вона вчиться бути терплячою.
11. Якщо дитину часто підбадьорюють – вона набуває впевненість у собі.

12. Якщо дитина живе в атмосфері дружби і відчуває себе необхідною – вона вчиться знаходити в цьому світі любов.

13. Не кажіть погано про дитину – ні при ній, ні без неї.

14. Концентруйтеся на розвитку хорошого в дитині, так що в підсумку поганому не залишатиметься місця.

15. Будьте активні в підготовці середовища. Проявляйте постійну ретельну турботу про неї. Показуйте місце кожного розвивального матеріалу і правильні способи роботи з ним.

16. Будьте готові відгукнутися на заклик дитини, яка потребує вас. Завжди прислухайтесь і відповідайте дитині, яка звертається до вас.

17. Поважайте дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її, але негайно суворо зупиняйте будь-яке некоректне використання матеріалу і будь-яку дію, що загрожує безпеці самої дитини або інших дітей.

18. Поважайте дитину, що відпочиває або дивиться за роботою інших, або розмірковує про те, що вона зробила або збирається зробити.

19. Допомагайте тим, хто хоче працювати, але поки не може вибрати собі заняття до душі.

20. Будьте неустанними, роз’яснюючи дитині те, чого раніше вона зрозуміти не могла – допомагайте дитині освоювати те, що не було освоєно раніше, долати недосконалість. Робіть це, наповнюючи навколишній світ турботою, стриманістю і тишею, милосердям і любов’ю. Будьте готові допомогти дитині, яка перебуває в пошуку і бути непомітним для тієї дитини, яка вже все знайшла.

21. У поводженні з дитиною завжди дотримуйтеся кращих манер – пропонуйте їй краще, що є у вас самих.

«ЗОЛОТІ ПРАВИЛА ВИХОВАННЯ ЩАСЛИВИХ ДІТЕЙ»

(від американського психолога доктора Віктора Клайна):

1. Не марнуйте часу дитини.

Створивши сприятливе середовище можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку маляти на 25-30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50-80 одиниць, якщо життя дитини нудне, одноманітне, безрадісне. Тому не гайте часу. У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Пізніше засвоїти їх набагато важче.

2. Формуйте самоповагу.

Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним на роботі, при виборі друзів, у сім’ї. Висока самооцінка додає сміливості, впевненості, вміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежать від них самих.

3. Навчіть дитину спілкуватися.

Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків (дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх (не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість (одяг, манери); можливість спостерігати правильне соціальне спілкування (поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній (як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.

4. Пильнуйте, щоб дитина не стала «телеманом».

Телевізор, відео, ПК, як злі чарівники, здатні красти в неї години, дні й роки. За соціологічними даними маля перебуває перед блакитним екраном в середньому 50 годин на тиждень. Отож на час вступу до школи витратить на сидіння біля екрана часу більше, ніж студент коледжу на чотирирічне навчання. Перегляд телепередач гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отож з часом у дитини можуть виникнути ускладнення при спілкуванні. “Телемани” стають червоними, їхні дії визначаються миттєвою реакцією, завдаючи шкоди осмисленню та обговоренню події. Телепередачам слід протиставити заняття спортом, музикою, читанням, корисною домашньою роботою тощо.

5. Виховуйте відповідальність, порядність.

Потрібно не лише пояснювати, що добре, а що — погано, а й закріплювати гарні навички, карати за негідні вчинки. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.

6. Навчити дитину шанувати сім’ю.

Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя. Гармонійне сімейне життя – це, насамперед, т.о прав’я у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання робити для неї добро, ніжність та взаємна повага. Добрі стосунки, любов і повага в сім’ї виховують краще за будь-які лекції.

7. Подбайте про гарне оточення дитини.

Якщо ви живете на соціально-психологічному смітнику, дітям важко буде вийти з нього, розповсюджуючи пахощі троянди. Оточення впливає на моральні орієнтири, поведінку дітей. Тому уважно придивіться, з ким товаришують ваші діти, поцікавтеся репутацією школи, яку вони відвідують.

8. Привчайте дитину до праці.

Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Отож, подбайте, щоб вони без примусу набули трудових навичок, допоможіть заповнити їхнє життя цікавими й корисними справами, що вимагають певних зусиль на шляху до успіху. Хай вчаться долати труднощі, впевняться, що можуть впоратись з будь-якою справою. Але все це має бути цікавою, захоплюючою грою, а не важкою необхідністю

 9. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.

Нехай все перепробують, нехай вчаться на власних помилках. Треба, щоб вони якнайчастіше брали участь у сімейних нарадах. Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, що в них добре виходить. Спілкуйтеся з дітьми! Якщо у важку хвилину ви опинитеся поруч як друг, а не бос, (так найчастіше буває вдень), дитина, можливо, довірить вам болючу таємницю і прислухається до ваших порад.

 10. Будьте вимогливими.

Діти із високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку в домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.

Булінг у площині «учитель – учень»

Відомий здавна і описаний як дидактогенія у навчальних посібниках. Визначають як негативне ставлення учителя до учня (учнів), що проявляється у цькуванні, переслідуванні, прискіпуванні, приниженні.

Коли вчитель роздратовано вигукує: «Гриценко, скільки тобі казати — заховай телефон, бо я зараз розіб’ю його об твою дурну башку!», то ці відносини підпадають під ознаки булінгу. Є вимога агресора, невдоволеність жертви, спроба тиску, погроза, негативні емоції. Булінг чистої води. Але зупиніться, шановні. Якщо ми підемо цим шляхом, то визнаємо, що шкільне виховання, як прояв вимогливості з боку вчителів, це суцільний булінг. Так, виховання, як зовнішній тиск — це булінг, насильство, що дуже не подобається учням, які від нього страждають і проливають гіркі сльози. «Вона до мене придирається, не піду в школу», — голосить п’ятикласниця і мама не витримує: «Вона дурна, піду пообриваю коси!». І йде, й обриває. А хитрій доньці тільки цього й треба. Знає ж, що висварила її вчителька справедливо, але як не хочеться визнавати свою провину. А тут є мама, що довіряє кожному слову, співчуває, жаліє. Чому б не скористатися?

Якими ж мудрими були наші бабусі й дідусі. Добре знали, що діти набрешуть, аби вигородити себе.

Дії класного керівника

1. Донести до свідомості учнів і батьків закон про булінг.Оцінюючи соціальні наслідки підвищення дитячої жорстокості та проявів булінгу, Верховна Рада прийняла, а Президент підписав закон про протидію булінгу, що передбачає чіткий алгоритм дій на випадок цькування. Булінгу надане правове визначення, його прояв переводиться у правову площину. Встановлюється відповідальність для батьків, діти яких беруть участь У булінгу.

Доки дитині не виповнилось 18 років, відповідальність за її вчинки несуть батьки. Якщо дитина порушує права іншої дитини, вчиняючи над нею насильство, батьки можуть бути притягнуті до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Класний керівник на перших батьківських зборах розповість про закон і дохідливо втлумачить, що від батьків вимагають належно виконувати свій батьківський обов’язок, виховувати дітей, слідкувати за їхнім поводженням, вчитися діагностувати виникнення ознак булінгу. Булінг можливий, якщо:

• у дитини немає друзів;
• дитина боїться йти до школи;
• має низьку самооцінку;
• у дитини з’являються зіпсовані речі;
• дитина сама завдає собі ушкоджень;
• сумна після спілкування у соціальних мережах.

Поради батькам агресивних дітей

У зв’язку з прийняттям Закону про відповідальність за булінг:

• Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювання, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.
• Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, але й усьому оточенню. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.
• Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.
• Відверто поговоріть з дитиною, з’ясуйте мотивацію її поведінки.
• Уважно вислухайте дитину, з повагою поставтеся до її слів.
• Поясніть дитині, що її дії можуть бути визнані насильством, за вчинення якого настає відповідальність.
• Попросіть дитину припинити таку поведінку, повідомте їй, що будете контролювати її дії.
• Запитайте себе, чи не є агресивна поведінка дитини і прояв насильства з її боку наслідком серйозних емоційних проблем.
• Щиросердно визнайте, чи не сприяє ситуація у вашій родині виникненню агресивних проявів у дитини.
• Подивіться, який приклад ви подаєте своїй дитині тощо.

2. Завдання класного керівника — відслідковувати ситуацію в класі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, що допомагає визначити, чи є в класі діти, які перебувають в ситуації жертви. Попросіть кожну дитину на аркуші паперу написати прізвища чотирьох дітей, із якими вона хоче сидіти поруч за партою. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вчитель проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в класі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.

3. Класний керівник не прикрашатиме ситуацію. Порушуючи питання булінгу, уникатиме загальних фраз і добрих побажань, оперуватиме лише фактами. Багато порад з інтернету щодо подолання булінгу важко назвати життєздатними, крім однієї одвічної — давай здачі, вчись відстоювати себе, не дозволяй себе кривдити, принижувати, бийся за правду. Треба сказати, що існування суперництва серед учнів змушує багатьох займатися самовихованням. Зі слабких вони ставали сильними. За битого двох небитих дають, кажуть у народі.

Складно віднести до раціональних такі, наприклад, поради батькам, учням, учителям:

• За підтримки батьків дітям легше переживати проблеми в школі.
• Треба звернутися до вчителів і звернути їхню увагу на цю проблему.
• Треба кликати на допомогу поліцейських.
• Подумати про зміну місця навчання.
• За витівками булера не можна спостерігати, адже йому потрібні глядачі для того, щоб максимально проявити демонстративну поведінку.
• Не можна заплющувати очі навіть на найменші прояви цькування, адже з малих не пригальмованих, неминуче виростуть більші.
• Ситуацію можна змінити лише спільними зусиллями і тільки якщо вчасно звернути на неї увагу.

4. Класний керівник упроваджує систематичне відстеження проявів булінгу. Це, до речі, й не дуже складно, бо зацькованих дітей легко розпізнавати. Діти, які страждають від булінгу:

• Не хочуть ходити до школи.
• Плачуть, вигадують хвороби.
• Відмовляються від участі у спільній класній діяльності.
• Усамітнюються, замикаються у собі.
• Не хочуть брати участь у заходах, в яких беруть участь їхні кривдники.
• Не контактують із однокласниками.
• Психосоматичні ознаки: хворобливий вигляд, без настрою, знервовані.
• Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.
• Одяг, забруднений крейдою чи заляпаний фарбою.

5. Дискусіями, поясненнями, бесідами намагається сформувати у класі єдину думку щодо нетерпимості до булінгу, засудження насильства, цькування, дискримінації за будь-якою ознакою. Кожен учень має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство та цькування і як від нього страждають люди.

Виробляють правила поведінки у класі, школі та поза школою. Правила формулюють у позитивному імперативі — «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила будуть зрозумілими, короткими, їх має бути не багато.

6. Спільним рішенням зборів класний керівник зобов’язує учнів і батьків повідомляти про всі випадки булінгу, аж до найменших проявів. Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою у разі повторних випадків агресії.

Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями та бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і, якщо треба, покликати на допомогу дорослих.

7. Треба домовитись з учнями і батьками про покарання за булінг. Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.

Аналізувати ситуацію краще колективно, уважно вислухати обидві сторони, зрозуміти, що сталося, обов’язково з’ясувати причини, підтримати потерпілого і поговорити з кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що треба зробити, щоб таке не повторилося. До участі в аналізі залучають представників адміністрації, шкільного психолога, представників батьківського комітету та батьків кривдника і потерпілого.